Розум не можна осягнути (усна версія)

Вступ перекладача

«Сьобоґендзо» містить дві версії цієї промови. Ця спирається на бесіду, яку Доґен виголосив перед своїми учнями. Другу версію, наступну за цією, складено як письмовий документ. Хоча загальна тема й деякі уривки в них однакові, ці версії досить різняться, щоб подати обидві.

Назва й перший рядок походять із Сутри про діамантову мудрість, що веде на інший берег, яку часто називають просто Діамантовою сутрою. Як і з іншими фразами, що їх Доґен бере із сутр, зі слів чи писань наставників чань, він часто розширює їхнє значення, тож жоден один переклад не пасує до всіх контекстів. Тут значення фрази з назви переходить від тривоги про минущість розуму («розум не можна утримати») до нездатності інтелекту збагнути Розум Будди («розум не може цього осягнути») і до невловимої природи всеосяжного Розуму («Розум не можна осягнути»). Слово сін в оригіналі передано як «Розум» там, де воно, схоже, вказує на Розум Будди (Природу Будди), і як «розум» там, де йдеться про звичайну роботу інтелекту. Вислів фукатоку Нірмен передає по-різному, залежно від контексту; в українському перекладі він скрізь один — «не можна осягнути», бо і в оригіналі це той самий вираз.

Будда Шакʼямуні сказав: «Розум минулого не можна осягнути; розум теперішнього не можна осягнути; розум майбутнього не можна осягнути». Це те, що будди й патріархи досліджували у своїй практиці. Зсередини цього «не можна осягнути» вони виробили ніші й кошики свого минулого, теперішнього й майбутнього. І все ж вони користувалися нішами й кошиками свого власного дому.¹ Те, що я називаю «їхнім власним домом», і є «розум не можна осягнути». Наше мислення й розрізнення цієї самої миті є «розум не можна осягнути». Усе наше тіло, яким ми користуємося кожної години дня, є «розум не можна осягнути». Увійшовши до приватних покоїв будди чи патріарха, ми розуміємо, що означає «розум не можна осягнути». Але поки ми не ввійшли до цих покоїв, ми не питаємо про «Розум не можна осягнути», не висловлюємо його, не бачимо його й не чуємо про нього. Знавці сутр і трактатів, шраваки й пратьєкабудди не зустрічали цього навіть уві сні. Доказ цього зовсім поруч, як показує така історія.

❀

Наставник чань Дешань Сюаньцзянь за давніх днів хвалився, що досконало знає Діамантову сутру, а часом називав себе Чжоу, Володарем Діамантової сутри (Чжоу було його родове імʼя). Особливо він хвалився, що добре знає «Цінлунський коментар» до цієї сутри. Крім того, він упорядкував дванадцять ношей книжок, і, здавалося, не було лектора, який міг би стати з ним плече в плече. Проте він належав до останніх нащадків тих суто книжних наставників, що займаються лише написаним словом.

Одного дня він почув, що на півдні від наступника до наступника передається неперевершена Дгарма Будди. Не стримавши обурення, він узяв сутри й коментарі та вирушив на південь через гори й ріки. Так він дізнався про зібрання наставника чань Лунтаня Чунсіня, який за традиційним родоводом належав до лінії Шитоу Сіцяня. Прямуючи туди, щоб приєднатися до цього зібрання, він спинився перепочити серед дороги. Тоді надійшла стара жінка й теж спинилася перепочити край дороги. Лектор Дешань спитав її, хто вона така.

Який жаль, що автор тлумачень на сотні сувоїв, який десятиліттями був лектором, від одного жалюгідного запитання бідної старої одразу зазнав поразки й не зміг відповісти! Така величезна різниця між тим, хто зустрів справжнього вчителя, успадкував від нього й почув Істинну Дгарму, і тим, хто ще не чув і не бачив Істинної Дгарми. Саме тоді Дешань уперше сказав: «Рисовий пиріг на картині не вгамовує голоду». Нині кажуть, що він успадкував Дгарму від Лунтаня.

Коли глибоко замислюємося над цією зустріччю старої й Дешаня, стає чути, чого Дешань за давніх днів не прояснив. Навіть після зустрічі з Лунтанем він, мабуть, усе ще мав би боятися цієї старої. Він був пізнім учнем, а не якимось давнім буддою, що вийшов за межі просвітлення. Хоча старій тоді вдалося закрити Дешаню рота, важко встановити, чи була вона справді «такою людиною», тобто тією, хто пробудився до Істини. Причина в тому, що, почувши слова «розум не можна осягнути», вона, можливо, просто вирішила, що розуму не можна здобути й що розуму не може бути, і тому спитала його саме так. Якби Дешань був справжнім мужем, він мав би силу її перевірити. А якби він її перевірив, то стало б видно, чи була вона справді «такою людиною». Але оскільки Дешань іще не став «Дешанем», то ще не було видно й того, чи була вона «такою людиною».

❀

Нині у Великій Сун серед ченців у хмарних ризах із туманними рукавами є такі, що марно сміються з нездатності Дешаня відповісти й хвалять гострий розум старої. Це вельми жалюгідно й нерозумно, бо ми маємо підстави сумніватися в старій. Наприклад, тієї самої миті, коли Дешань не зміг нічого сказати, чому стара не звернулася до нього зі словами: «Шановний ченцю, ви зараз не можете відповісти, тож запитайте цю стару, а вона у відповідь скаже щось для вас». Якби вона так сказала, отримала від Дешаня запитання й відповіла йому влучно, стало б видно, що вона справді «така людина». Хоча запитання в неї й було, вона ще не висловила Справи. Відколи світ стоїть, нікого, хто не вимовив хоча б одного слова, щоб її висловити, не називали «такою людиною». З минулого Дешаня видно, що марне вихваляння собою нічого не дає. А зі старої видно, що того, хто ще не висловив Справи, не можна визнати.

Спробуймо сказати щось замість Дешаня. Якби стара справді поставила своє запитання «в такому стані розуму», Дешань міг би сказати їй: «Якщо ви „в такому стані розуму“, то не продавайте мені рисових пирогів».² Якби Дешань сказав так, він був би гострим на розум учнем.

Дешань міг би спитати стару: «Розум теперішнього не можна осягнути; розум минулого не можна осягнути; розум майбутнього не можна осягнути. Який же розум ви тепер збираєтеся підживити рисовими пирогами?» Якби він так спитав, вона могла б відповісти Дешаню: «Шановний ченцю, ви знаєте лише те, що рисові пироги не можуть підживити розуму, але не знаєте, що Розум підживлює рисові пироги, і не знаєте, що Розум підживлює розум».

Якби вона так сказала, Дешань неодмінно завагався б.³ Тоді, тієї самої миті, їй слід було б узяти три рисові пироги й подати Дешаню. Коли Дешань хотів би їх узяти, стара мала б сказати: «Розум минулого не можна осягнути; розум теперішнього не можна осягнути; розум майбутнього не можна осягнути». А якби Дешань не простяг руки, щоб їх узяти, вона могла б узяти один рисовий пиріг, ударити його ним і сказати: «Ти, бездушний труп, не стій отак розгублено!» Якби на такі слова Дешань щось відповів, то й добре. А якби нічого не сказав, старій слід було б сказати щось іще заради Дешаня. Вона ж лише змахнула рукавом і пішла. Навряд чи в її рукаві була бджола.

Дешань зі свого боку теж не каже: «Я не можу нічого сказати. Стара, скажіть щось замість мене». Отож він не лише не сказав того, що слід було сказати, а й не спитав того, що слід було спитати. Який жаль! Запитання й відповіді старої й Дешаня про розум минулого й розум майбутнього — це лише «розум майбутнього не можна осягнути».

Загалом навіть після цього не видно, щоб Дешань пережив якесь значне прозріння; він лише завжди поводився грубо й поспішно.⁴ Якби він довго навчався в Лунтаня, то, може, йому й збили б роги на голові, може, й настала б мить, коли йому справді передали б перлину з-під підборіддя дракона. Лише побачити, як задувають паперову свічку,⁵ недостатньо для Передавання Світильника.⁶

Отже, ченцям, які навчаються через практику, неодмінно слід старанно вчитися. Хто ставився до цього легковажно, той неправий. Хто старанно вчився, ті й є будди й патріархи. Підсумовуючи: «розум не можна осягнути» означає купити намальований рисовий пиріг і розжувати його одним ковтком.

Виголошено перед зібранням у Каннондорі, у монастирі Косьохорін-дзі, повіт Удзі, провінція Ямасіро, під час літнього ретриту другого року ери Ніндзі (1241).

Додаток перекладача: книга 2, коан 4 китайського «Сіндзі Сьобоґендзо» Доґена

Чернець Дешань довго заробляв на життя лекціями про Діамантову сутру. Згодом, почувши, що на півдні широко розквітла традиція чань, він не міг цього так залишити. Зрештою він припинив лекції, розпустив учнів і вирушив на південь із рукописами. Спершу він пішов до монастиря Лунтань. Ледве переступивши поріг монастиря, він сказав: «Я давно чув про Лунтань — Драконове озеро. А тепер, коли я нарешті прибув, ні озера не видно, ні дракона». Лунтань сказав: «Дитино моя, ти особисто прибув до Лунтаня». Тоді Дешань шанобливо вклонився й відійшов.

Коли настала ніч, Дешань увійшов до покоїв настоятеля, щоб йому прислужити. Оскільки було вже пізно, Лунтань сказав: «Дитино моя, чому б тобі не піти спочити?» Зрештою Дешань побажав настоятелеві доброї ночі, підняв бамбукову завісу й вийшов. Побачивши, як темно надворі, він повернувся й сказав: «Надворі темно».⁷ Тоді Лунтань запалив паперову свічку й подав її Дешаню. Щойно Дешань хотів її взяти, Лунтань задув полумʼя, і тієї миті Дешань раптом пережив велике пробудження й одразу шанобливо вклонився.

Лунтань спитав: «Дитино моя, що ж ти побачив, що одразу вклонився?» Дешань відповів: «Відтепер я більше не сумніватимусь у язиках старих наставників Піднебесної».

Наступного дня Лунтань сказав у залі Дгарми: «Є тут один такий. Зуби в нього — мов дерева-мечі, а рот — мов чаша з кровʼю. Хоч би ви вдарили його палицею, він не поверне голови. Колись він на вершині самотньої гори встановить мій Шлях».

Зрештою Дешань виніс свої рукописи перед залу Дгарми, розклав із них вогнище й висловив Справу так: «Хоч я проник у всі темні способи мовлення, це було наче покласти одну волосину у велику порожнечу простору. Хоч я цілком виконав те, що світ вважає важливим, це було наче впустити одну краплю води у величезну безодню». Коли він поклав рукописи у вогонь, вони одразу згоріли. Тоді він шанобливо вклонився й пішов.

Примітки перекладача

1. Тобто вони побудували своє повсякденне життя зсередини Того, чого не можна осягнути. Нірмен читає цей вислів як «ніші й кошики інших у їхній традиції» й бачить тут запозичення в попередників, але в оригіналі стоїть 自家, «свій власний дім».

2. «Такий стан розуму» — невослівна передача Нірмена для японського іммо (恁麼, кит. женьмо), букв. «так», «отак». За Нірменом, цей термін уживають у чаньських писаннях про того, хто діє з духовної певності пробудженого розуму.

3. В оригіналі 擬議, «вагатися, міркувати». Нірмен розуміє це так: Дешань засумнівався б, що все, що він зміг збагнути інтелектом, — це і є все потрібне для усвідомлення духовної Істини.

4. Нірмен додає, що один із наслідків кеншо (пробудження) в ерудованої людини — вона стає скромною й покірною. У Доґена цього пояснення немає.

5. Натяк на історію про духовне пробудження Дешаня, яку Доґен переказує в іншому своєму творі, «Сіндзі Сьобоґендзо». Написаний цілком китайськими ієрогліфами, він складається з трьохсот історій-коанів. Переклад історії про Дешаня (книга 2, коан 4) подано в додатку наприкінці цієї промови.

6. Тобто, за Нірменом, щоб бути справжнім патріархом, мало пережити кеншо; потрібні ще невпинне духовне навчання й практика.

7. Тлумачення Нірмена: Лунтань заохочує Дешаня заглибитися в медитацію («піти спочити», «підняти бамбукову завісу»). Глибоко в медитації («вийшовши» за межі інтелектуального розуму) Дешань стикається зі своїм духовним незнанням («За межами мого інтелекту темно») і повідомляє про це Лунтаню.

Переклад з англійської — за виданням: Rev. Hubert Nearman, «Shōbōgenzō: The Treasure House of the Eye of the True Teaching», Shasta Abbey, 2007.