Розум не можна осягнути (письмова версія)

Вступ перекладача

Цю промову включили до «Сьобоґендзо» лише через якийсь час після смерті Доґена. Імовірно, він призначав її для своїх старших ченців, бо вона містить застереження щодо відомих китайських наставників медитації, які новачки чи миряни могли б зрозуміти неправильно. Ці зауваження зроблено в межах традиційного стилю буддійських дебатів, які ведуть не заради суперництва, а як діалектику, що має на меті докопатися до найглибшої Істини. Спростовуючи цих наставників, Доґен хоче сказати не те, що їхні слова були хибні, а лише те, що вони не зайшли достатньо далеко у своєму дослідженні Справи.

Розум, якого не можна осягнути, — це те, чим є всі будди, бо вони самі покладаються на нього як на найвище, цілком досконале просвітлення. У Діамантовій сутрі сказано: «Розум минулого не можна осягнути; розум теперішнього не можна осягнути; розум майбутнього не можна осягнути». Цей вислів вказує на те, що будда покладається на Розум, якого не можна осягнути, — і так роблять усі будди. Вони покладаються на нього, кажучи, що це неосяжний розум трьох світів і неосяжний Розум усіх думок і речей. Якщо ви не навчитеся в будд того, на що вони покладаються, — а саме це й прояснює цю справу, — то не зазнаєте цього безпосередньо; а якщо не навчитеся в патріархів того, на що покладаються вони, то не отримаєте справжнього Передавання. «Вчитися» означає «вчитися в тіла заввишки шістнадцять чі» і «вчитися в однієї стеблинки трави».¹ «Вчитися в патріархів» означає «вчитися в їхньої Шкіри й Плоті, Кісток і Кісткового Мозку» і «вчитися в обличчя, що розпливлося в широкій усмішці».² Головна суть усього цього в тому, що вам слід досліджувати Справу, шукаючи відповідей на свої запитання в наставника, якому ясно й правильно передано Скарбницю Ока Істинної Дгарми. Цьому наставникові безпосередньо передано те, на що прямо й точно вказує Печать Розуму — передавання від будди до будди й від патріарха до патріарха. Тоді, поза всяким сумнівом, Кістки й Кістковий Мозок, Обличчя й Очі цього наставника перейдуть до вас, і ви отримаєте його Тіло, Волосся і Шкіру. Якщо ви не вивчатимете Шлях будд і не ввійдете до приватних покоїв патріарха, то не побачите цього й не почуєте про це, і не зрозумієте цього. Спосіб запитати про це буде вам недоступний, і ви не збагнете засобів це висловити навіть уві сні.

❀

Коли Дешань за давніх днів ще не став справжнім мужем, він досконало знав Діамантову сутру. Люди того часу називали його Чжоу, Володар Діамантової сутри. Він був царем серед понад вісімсот тлумачів. Він не лише добре знав коментарі, особливо «Цінлунський коментар», а й упорядкував дванадцять ношей книжок, і не було лектора, який міг би стати з ним плече в плече. Почувши, що на півдні передається від наступника до наступника неперевершене Вчення, він вирушив туди через гори й ріки, несучи свої книжки. Він спинився перепочити край дороги, що вела до наставника Лунтаня, коли надійшла якась стара жінка. Дешань спитав її, хто вона така.

Який жаль, що тлумача сотень сувоїв, який десятиліттями був лектором, бідна стара одним жалюгідним запитанням одразу ж поклала на обидві лопатки! Така величезна різниця між тим, хто має справжнього вчителя, і тим, хто його не має, між тим, хто шукає відповідей у приватних покоях справжнього вчителя, і тим, хто до тих покоїв не входить. Є люди, які, почувши слова «не можна осягнути», просто вирішили, що ні в цьому, ні в тому випадку немає чого здобувати, — бо їм бракує живого шляху практики. Є й такі, що кажуть: цього не можна осягнути, бо ми й так маємо це від самого початку. Усе це зовсім не влучає в ціль.

Саме тоді Дешань уперше зрозумів, що рисовий пиріг на картині не вгамовує голоду. Він усвідомив також, що, навчаючись і практикуючи Шлях будд, неодмінно треба зустріти «таку людину», тобто того, хто пробудився до Істини. Крім того, він усвідомив, що той, хто марно занурений лише в тлумачення писань, не здобуде справжньої сили. Зрештою він пішов навчатися до Лунтаня, і відтоді, як між ними постав шлях наставника й учня, він, безперечно, став «такою людиною». Нині його визнають не лише предком Юньменя й Фаяня, а й наставником людей і небожителів.

❀

Роздумуючи над цією історією сьогодні, ми бачимо, що Дешань у давні дні ще не прояснив Справи. І хоча ми кажемо, що старій вдалося закрити Дешаню рота, важко встановити, чи була вона справді «такою людиною». Можна припустити, що, почувши колись слова «розум не можна осягнути», вона просто вирішила, що ніякого розуму не може бути, і тому спитала його про це саме так. Якби Дешань був справжнім мужем, він мав би силу її перевірити. А якби він перевірив її, то стало б чути, чи була стара «такою людиною». Але оскільки це було тоді, коли Дешань ще не був «Дешанем», то ще не можна було ні дізнатися, ні побачити, чи була вона «такою людиною».

Більше того, сьогодні ми маємо підстави сумніватися в старій. Коли Дешань не зміг нічого сказати, чому вона не звернулася до нього далі? Вона могла б сказати: «Шановний ченцю, ви зараз не можете відповісти, тож запитайте цю стару, а я у відповідь скажу щось для вас». Тоді, почувши від Дешаня власне запитання, якби вона мала що йому відповісти, стало б видно, чи справді вона мала цю спроможність.

Отож той, хто має Кістки й Кістковий Мозок, Обличчя й Очі тих, хто навчався в минулому, а також сяйво й живі прояви стародавніх будд — завдяки тому, що докладав зусиль у тій самій практиці, що й вони, — не турбуватиметься ні про те, щоб утримувати, ні про те, щоб відпускати такі поняття, як «Дешань», «стара», «неосяжне», «осяжне», «рисові пироги» чи «Розум».

❀

Те, що ми називаємо «Розумом Будди», — це три часи: минуле, теперішнє й майбутнє. Цей Розум і три часи не відокремлені одне від одного навіть на ширину волосини. І все ж, коли ми говоримо про них як про розділені й віддалені одне від одного, то відстань між ними більша за сто вісім тисяч лі. Тож якби мене спитали, що таке «розум минулого», я відповів би: «Цього не можна осягнути». Якби мене спитали, що таке «розум теперішнього», я відповів би: «Цього не можна осягнути». Якби мене спитали, що таке «розум майбутнього», я відповів би: «Цього не можна осягнути».

Сенс цих слів такий: я не кажу, що є якийсь розум, який поки що названо «неосяжним»; я кажу лише: «Поки що — не можна осягнути». Я не кажу: «Розум не можна осягнути», я кажу тільки: «Не можна осягнути». Я не кажу: «Розум можна осягнути», я кажу тільки: «Не можна осягнути». Далі, якщо ви спитаєте мене: «Що таке розум минулого, якого не можна осягнути?», я скажу: «Народження і смерть, прихід і відхід». Якщо ви спитаєте: «Що таке розум теперішнього, якого не можна осягнути?», я скажу: «Народження і смерть, прихід і відхід». Якщо ви спитаєте: «Що таке розум майбутнього, якого не можна осягнути?», я скажу: «Народження і смерть, прихід і відхід».

Підсумовуючи: є Розум Будди, який є огорожами й стінами, черепицею й камінням, і всі будди трьох часів безпосередньо пізнають його як те, чого не можна осягнути. Є лише огорожі й стіни, черепиця й каміння, які є Розумом Будди, і всі будди безпосередньо пізнають його в трьох часах як неосяжне. Ба більше, те неосяжне, що є у великій землі з її горами й ріками, існує там само собою. Те неосяжне, що є в травах і деревах, вітрі й воді, і є Розум. Є також неосяжне у словах: «Хай твій розум ніде не перебуває — і так породи Розум».³ І також Розум, якого не можна осягнути, що ним будди всіх десяти сторін у всіх поколіннях проголошують вісімдесят тисяч Брам Дгарми, — такий самий.

❀

Інший приклад. За часів Державного Наставника Хуейчжуна до столиці прибув із далекої Індії майстер Трипітаки Да Ер, який оголосив, що здатен читати чужі думки.⁴ Коли танський імператор Су-цзун доручив Державному Наставникові перевірити це, майстер Трипітаки, щойно побачивши Державного Наставника, одразу вклонився йому до землі й став праворуч від нього.⁵

Не знати про такі речі вже погано, а не чути про них — який жаль! Будди й патріархи та вчені знавці Трипітаки — не рівня; вони різні, як небо й земля. Будди й патріархи прояснили, що таке Дгарма Будди, і перебувають у Тому Місці; вчені знавці Трипітаки ще не прояснили, що це таке. Адже знавцями Трипітаки бували навіть миряни. Їх можна порівняти, наприклад, із тими, хто прагне здобути місце в літературному світі. Тож хоч майстер Трипітаки й мав широке знання мов Індії та Китаю, ба навіть вивчився читати чужі думки, але «Тіла й Розуму на Шляху будд» він не бачив навіть уві сні.⁹ Тому під час зустрічі з Державним Наставником, який безпосередньо досяг рівня будд і патріархів, його було викрито. Коли ми вчимося, що означає «Розум на Шляху будд», нам слід знати, що безліч думок і речей є Розумом, а три світи — бажання, форми й поза формою — є не чим іншим, як Розумом. Це буде справою того, що «лише Розум» є «лише Розумом»: це буде справою того, що цей Будда і є самим вашим розумом. Чи то «я», чи то «інший», не помиліться щодо «Розуму на Шляху будд». Не блукайте марно в Сичуані; не линьте думками на міст Тяньцзінь. Той, хто хоче зберігати «Тіло й Розум на Шляху будд» і відповідати за них, має навчитися діяти з мудрого прозріння Шляху Будди.

Те, що ми називаємо «на Шляху будд», означає, що вся земля є Розумом, який не змінюється від того, що виникає й зникає. Це означає, що вся Дгарма є Розумом. Нам також слід вивчати ввесь Розум як дію мудрого прозріння. Майстер Трипітаки цього не бачив, бо був лише духом дикої лисиці. Тож і перші два рази він не бачив Розуму Державного Наставника й не проник у нього. Він був диким лисеням, що марно бавилося Сичуанем і мостом Тяньцзінь, човнами й мавпами, тож як він міг би побачити Державного Наставника?

Крім того, цілком зрозуміло, чому він не міг побачити, де перебував Державний Наставник. Коли його тричі спитали: «Де зараз цей старий чернець?», він не почув цих слів. Якби він їх почув, то зміг би розпитати, але, оскільки не почув, то проминув це. Якби майстер Трипітаки вивчав Дгарму Будди, він почув би слова Державного Наставника й побачив би його Тіло й Розум. Оскільки він не вивчав Дгарми Будди в повсякденному житті, то марно проминув нагоду, хоч і народився так, що зустрів наставника людей і небожителів. Як це сумно й жалюгідно!

Загалом, як міг би вчений знавець Трипітаки зрівнятися з повсякденною практикою будд і патріархів або взнати, де межі Державного Наставника? Ба більше, ні індійські вчені автори трактатів, ні індійські майстри Трипітаки ніколи не могли б пізнати повсякденної практики Державного Наставника.¹⁰ Те, що знає майстер Трипітаки, може знати й небесний владика Індра, може знати й автор трактатів. А як те, що знають автори трактатів і небесний владика, могло б бути недосяжним для мудрості бодгісатв, яким лишилося одне життя до стану будди, чи навіть для тих, хто стоїть на десяти ступенях святих і трьох ступенях мудрих? Тіла й Розуму Державного Наставника не може пізнати небесний владика. І навіть бодгісатви, яким лишилося одне життя до стану будди, ще не прояснили їх.

Отак у домі Будди говорять про тіло й розум. Вам слід це зрозуміти й довіритися цьому, бо Дгарма нашого великого вчителя, Шановного Шакʼямуні, ніколи не була подібна до вчень диких лисиць — тих, хто йде двома меншими шляхами, шляхами шраваків і пратьєкабудд, чи небуддійськими шляхами. Однак цю одну історію здавна досліджували шановні наставники різних поколінь, і їхні слова збереглися.

❀

Хоча ці пʼятеро шановних наставників влучили в ціль, вони проминули повсякденну практику Державного Наставника. Вони говорять лише про те, що втретє майстер Трипітаки не знав, і тому здається, ніби вони визнають, що перші два рази він знав. Це те, що проминули ці давні гідні наставники, і те, що слід знати нащадкам.

Я, Доґен із Косьохорін-дзі, маю тепер два сумніви щодо цих пʼятьох шановних наставників. Перший у тому, що вони не знають наміру, з яким Державний Наставник перевіряв майстра Трипітаки. Другий у тому, що вони не знають Тіла й Розуму Державного Наставника.

Отже, щодо мого твердження, що вони не знають наміру, з яким Державний Наставник перевіряв майстра Трипітаки: що він мав на увазі, коли сказав: «Кажи! Де зараз цей старий чернець?» Цим він випробовував, знає майстер Трипітаки Дгарму Будди чи ні. Якби майстер Трипітаки коли-небудь чув Дгарму Будди, він розглядав би почуті слова «Де зараз цей старий чернець?» у світлі Дгарми Будди. А в світлі Дгарми Будди слова Державного Наставника «Де зараз цей старий чернець?» означають: «Це тут? Чи це там? Це в найвищому просвітленні? Чи в праджняпараміті, що веде на Інший Берег? Це завмерло в порожнечі? Чи стоїть на землі? Це в соломʼяній хатині? Чи у Скарбниці?» Майстер Трипітаки не впізнав цього наміру й тому запропонував погляд звичайної людини чи того, хто йде двома меншими шляхами. Державний Наставник знову спитав: «Кажи! Де зараз цей старий чернець?» На це майстер Трипітаки знову запропонував порожні слова. Державний Наставник спитав знову: «Кажи! Де зараз цей старий чернець?» Тепер майстер Трипітаки довго нічого не казав, і розум його був ошелешений. Тоді Державний Наставник вилаяв його: «Ах ти ж дух дикої лисиці! Де ж тепер твоя здатність читати думки?» Але й після цих слів майстер Трипітаки нічого не сказав.

Уважно розглядаючи цю історію, давні гідні наставники всі вважали, що Державний Наставник вилаяв майстра Трипітаки тому, що той, хоч перші два рази знав, де Наставник, втретє цього не знав. Але це не так. Він вилаяв майстра Трипітаки за те, що той був лише духом дикої лисиці й не бачив Дгарми Будди навіть уві сні. Він не казав, що перші два рази той знав, а втретє не знав. Лаяв він майстра Трипітаки загалом. Намір Державного Наставника був ось який: насамперед він запитував себе, чи можна називати Дгармою Будди здатність читати чужі думки. Далі він думав: навіть якщо говорити про здатність читати чужі думки, то й «чуже», і «думки», і «здатність читати» треба брати так, як їх вивчають на Шляху будд; а те, що каже майстер Трипітаки, зовсім не відповідає Шляху будд, тож як це можна назвати Дгармою Будди? Що ж до самої перевірки, то навіть якби майстер Трипітаки втретє щось сказав, але подібне до перших двох разів, це не відповідало б ані принципам Дгарми Будди, ані наміру Державного Наставника — тому той мусив би його вилаяти. А тричі Державний Наставник питав для того, щоб зʼясувати, чи майстер Трипітаки хоч колись почує його слова.

Друге: щодо мого твердження, що пʼятеро гідних наставників не знають Тіла й Розуму Державного Наставника. Тіло й Розум Державного Наставника неможливо ні пізнати, ні збагнути майстрові Трипітаки. До них не сягають ні десять ступенів святих, ні три ступені мудрих, їх не прояснили ні ті, кому лишилося одне життя до стану будди, ні ті, хто досяг «рівного просвітлення», тож як міг би їх пізнати звичайний майстер Трипітаки?¹¹ Вам слід ясно утвердитися в цьому принципі. Той, хто вважає, що майстер Трипітаки міг би пізнати Тіло й Розум Державного Наставника і сягнути їх, тим самим показує, що сам не знає Тіла й Розуму Державного Наставника. Якщо ви скажете, що ті, хто здобуває здатність читати чужі думки, можуть пізнати Державного Наставника, то чи можуть пізнати його ті, хто йде двома меншими шляхами? Ні, не можуть. Люди двох менших шляхів не сягають навіть меж Державного Наставника. Нині багато хто з двох менших шляхів читає сутри Махаяни — Великої Колісниці, — але й вони не можуть пізнати Тіла й Розуму Державного Наставника і не побачать Тіла й Розуму Дгарми Будди навіть уві сні. Хоч вони й схожі на тих, хто читає й рецитує сутри Махаяни, вам слід ясно усвідомити, що вони від початку й до кінця люди Малої Колісниці. Коротко кажучи, Тіла й Розуму Державного Наставника не можуть пізнати ті, хто здобуває надприродні сили чи практикує заради «духовного досвіду». Тіло й Розум Державного Наставника, мабуть, важко збагнути навіть самому Державному Наставникові. Чому так? Його повсякденна практика давно вільна від будь-якого задуму «стати буддою», тому навіть Око Будди не може цього помітити. У своїх щоденних приходах і відходах він давно вирвався зі своїх гнізд і печер, і ніяка клітка чи тенета його не втримають.

❀

А тепер перевірмо кожного з пʼятьох гідних наставників.

Чжаочжоу сказав: «Він не побачив, де перебував Державний Наставник, бо той був на самому кінчику носа майстра Трипітаки». Що означають ці слова? Такі помилки трапляються, коли про кінець говорять, не прояснивши початку. Як міг Державний Наставник бути на кінчику носа майстра Трипітаки? У майстра Трипітаки ще не було Носа.¹² Крім того, хоч і здається, що Державний Наставник і майстер Трипітаки мали нагоду бачити один одного, шляху, яким вони могли б наблизитися один до одного, не було. Ті, хто має ясні очі, неодмінно це розгледять.

Шібей сказав: «Просто тому, що він був надто близько». Справді, бути «надто близько» — нехай собі, але це не влучає в ціль. Що він називає «надто близько»? Що він має на увазі під «надто близько»? Шібей ще не знає, що таке «надто близько», і не дослідив цього. Адже щодо Дгарми Будди майстер Трипітаки був найдальшим із далеких.

Яншань сказав: «Перші два рази розум Державного Наставника блукав у сфері зовнішнього. А потім він увійшов у самадгі самонасолоди, тому майстер Трипітаки його не побачив». Хоча слава Яншаня як «Малого Шакʼямуні» гучно лунає аж в Індії, і в цих словах є помилка. Якщо він каже, що місце зустрічі віч-на-віч неодмінно належить до сфери зовнішнього, то виходить, ніби місця, де будди й патріархи зустрічаються віч-на-віч, немає. Це створює враження, ніби Яншань не вивчив, які заслуги дає пророцтво про стан будди. Він каже, що перші два рази майстер Трипітаки справді знав, де перебував Державний Наставник; а слід було сказати, що майстер Трипітаки не знав навіть однієї волосини заслуг Державного Наставника.

Шібей, кидаючи виклик майстрові Трипітаки, сказав: «А перші два рази ти хоч щось бачив?» Хоча його фраза «ти хоч щось бачив?» начебто каже те, що слід сказати, вона натякає, що майстер Трипітаки бачив так, наче й не бачив. Тому вона не влучає в ціль.

Почувши це, наставник чань Сюедоу Мінцзюе сказав: «Розбитий! Розбитий!» Так можна сказати, якщо вважати слова Шібея слушними. Але якщо вважати їх неслушними, то так казати не слід.

Хайхуей Шоудуань сказав: «Якби Державний Наставник був на самому кінчику носа майстра Трипітаки, що важкого було б його побачити? Той просто не знав, що Державний Наставник був у самому оці майстра Трипітаки». Це теж говорить лише про третій раз. Він не докоряє за те, що майстер Трипітаки не бачив і перших двох разів, хоча слід було б докорити. Тож як він може знати, чи був Державний Наставник на кінчику носа майстра Трипітаки, чи в самому його оці?

Усі пʼятеро гідних наставників сліпі до заслуг Державного Наставника; здається, їм бракує сили у практиці Дгарми Будди. Вам слід усвідомити, що Державний Наставник був не хто інший, як будда своєї доби, бо йому було ясно передано Скарбницю Ока Істинної Дгарми Будди. Ба більше, майстри Трипітаки та автори трактатів Малої Колісниці не знають навіть меж Державного Наставника, і ця історія, яку ми обговорюємо, тому доказ. Те, що в Малій Колісниці називають «здатністю читати чужі думки», слід було б назвати «здатністю читати чужі наміри». Помилково вважати, ніби здатність майстра Трипітаки Малої Колісниці читати чужі думки така сильна, що він може пізнати хоч волосину чи пів волосини Державного Наставника. Слід щиро засвоїти одне: майстер Трипітаки Малої Колісниці зовсім не здатен побачити, де перебувають заслуги Державного Наставника. Якби, наприклад, майстер Трипітаки перші два рази знав, де перебував Державний Наставник, а втретє не знав, то це було б дві третини вміння, і його не слід було б лаяти. А навіть якби його вилаяли, то не за цілковиту неспроможність. Якби Державний Наставник вилаяв його за це, хто мав би до нього довіру? Він мав намір вилаяти майстра Трипітаки за те, що той зовсім не мав Тіла й Розуму Дгарми Будди. Оскільки пʼятеро гідних наставників зовсім не знали повсякденної практики Державного Наставника, у них і є такі хибні слова. Тому я дав вам почути про «розум, якого не можна осягнути» на Шляху будд. Важко повірити, що той, хто не проник в один цей аспект Вчення, проник в усе інше; проте вам слід усвідомити, що й давні патріархи, як у цьому випадку, можуть помилятися й нанизувати помилку на помилку.

❀

Це теж «розум, якого не можна осягнути».

Це теж досліджує «Розум, якого не можна осягнути».

Загалом у зібраннях будд і патріархів часто говорять про «Тіло й Розум на Шляху будд». Те, що всі ми вивчаємо, виходить за межі того, що можуть уявити чи сприйняти звичайні люди, мудрі й святі. Те, що «Розум не можна осягнути», слід дослідити до кінця у своїй практиці.

Написано в Каннондорі, у монастирі Косьохорін-дзі, одного з днів літнього ретриту другого року ери Ніндзі (1241).

Примітки перекладача

1. Тіло заввишки шістнадцять чі (丈六身; 1 чі ≈ 30 см) — традиційний зріст Будди. Нірмен читає це як алюзію на те, як Будда встав із медитативної пози, досягнувши просвітлення. Стеблинка трави вказує на навчання в усіх речей, хай навіть найдрібніших, бо всі речі виражають Дгарму.

2. Перший вираз натякає на те, як Бодгідгарма передавав Дгарму. Другий — на учня Будди Махакашʼяпу, який усміхнувся у відповідь на те, що Будда підняв угору квітку удумбари — квітку свого просвітлення.

3. Це рядок із Діамантової сутри, почувши який, Хуейнен усвідомив Істину ще до того, як залишив мирське життя.

4. «Державний Наставник» — китайський імператорський титул, який надавали ченцеві, чия відданість духовному життю була зразковою. Хуейчжун був особистим духовним порадником імператора. «Майстер Трипітаки» — титул знавця канону; Нірмен порівнює його із сучасним «професором буддології», а Доґен далі зазначає, що таким знавцем міг бути й мирянин. Трипітака — загальна назва канону буддійських писань.

5. Тобто, на думку Нірмена, у положенні, найменш конфліктному.

6. Сичуань (西川) — далекий від столиці край на заході Китаю, а 競渡 — перегони човнів. Нірмен читає 西川 як «Західну річку», що тече через Західний рай, і вбачає тут іронію щодо святості Наставника, але в оригіналі йдеться про реальне місце. Майстер Трипітаки показує, що нібито бачить, де блукає думка Наставника: навіщо наставникові цілої країни подумки мандрувати так далеко заради такої мирської забави?

7. Міст Тяньцзінь (天津橋, букв. «міст Небесної переправи») — славетний міст у Лояні, а не сучасне місто Тяньцзінь, як вважає Нірмен. І ця, і попередня відповідь — лестливі, але духовно беззмістовні слова у відповідь на глибоке духовне запитання Державного Наставника; водночас вони натякають, що майстер Трипітаки й справді читає чужі думки.

8. Очевидно, майстер Трипітаки зрозумів, що від нього вимагають чогось більшого, ніж відповіді «салонного дзену», але, не знаючи Істинного Розуму Державного Наставника, відповісти не зміг. «Дух дикої лисиці» — негативне означення в чаньському буддизмі для спритної й маніпулятивної людини, яка дає хибні й оманливі настанови.

9. Вислів «Тіло й Розум на Шляху будд» можна розуміти як вказівку на Істинну Природу тіла й розуму, якою її бачить просвітлений розум.

10. Тобто його практики, присвяченої тому, щоб допомагати всім живим істотам усвідомити Істину.

11. «Рівне просвітлення» (等覺) — найвищий ступінь шляху бодгісатви, безпосередньо перед повним просвітленням будди. Нірмен розуміє цей термін як «тих, хто щойно пробудився» і пережив кеншо, не усвідомивши його повного значення, але 等覺 означає зовсім не початківця.

12. Тобто, за Нірменом, майстер Трипітаки ще не побачив своєї природи Будди, такої близької, ніби вона на самому кінчику носа.

Переклад з англійської — за виданням: Rev. Hubert Nearman, «Shōbōgenzō: The Treasure House of the Eye of the True Teaching», Shasta Abbey, 2007.