Стародавнє Дзеркало

Вступ перекладача

У цій промові Доґен розглядає низку метафоричних згадок про дзеркала, що трапляються в різних текстах дзен-буддизму і синто — корінної релігії Японії. Зокрема, він виокремлює три види дзеркал — Велике Кругле Дзеркало, Ясне Дзеркало і Стародавнє Дзеркало — і показує, як вони повʼязані між собою і водночас чим різняться.

Варто памʼятати, що kokyō можна перекласти не лише як «Стародавнє Дзеркало», а й як «Дзеркало давнини» чи «Дзеркало колишніх будд».

Крім того, коли Доґен говорить про фізичні дзеркала, ідеться про металеві: їх відливали в пласкій круглій формі, а потім ретельно полірували з одного боку. З часом такі дзеркала нерідко розбивали й переплавляли на буддійські статуї, які лишали неполірованими.

Як і деякі попередні промови Доґена, цю, мабуть, варто прочитати не один раз: у ній чимало місць, сенс яких прояснюється лише в подальших уривках. Я свідомо не коментую ці місця, щоб пояснення не руйнували дії особливого, „алогічного“ Доґенового способу викладу.

Те, що всі будди й патріархи приймають, зберігають і передають від одного до одного, — це Стародавнє Дзеркало. У них той самий погляд і те саме обличчя, той самий образ і той самий відлив, бо вони пройшли те саме навчання і осягнули ту саму Істину. Приходять чужинці — і в ньому зʼявляються чужинці, хай їх вісім тисяч чи сто тисяч; приходять ханьці — і в ньому зʼявляються ханьці, хай на одну мить чи на весь час.¹ Приходить минуле — в ньому зʼявляється минуле; приходить теперішнє — в ньому зʼявляється теперішнє. Приходить будда — в ньому зʼявляється будда; приходить патріарх — в ньому зʼявляється патріарх.

❀

Вісімнадцятий Патріарх, шанований Гаяшата, походив з індійської держави Маґадга. Він належав до роду Удраки.² Його батька звали Тяньґай, а матір — Фаншен.³ Якось мати побачила уві сні, як до неї прийшло привітати її велике божество з великим дзеркалом у руках. Вона повʼязала цей сон зі своєю вагітністю. Через сім днів вона народила Наставника. При народженні тіло його було мов блискуча порцеляна; ще до першого купання воно пахло солодко і було чисте. Змалку він любив тишу, а говорив не так, як звичайні діти.

Від самого народження разом із ним природно зʼявилося ясне, сяйливе кругле дзеркало — кругле дзеркало, що було Цілковито Досконалим Дзеркалом, — річ рідкісна в будь-якому поколінні. Сказати, що кругле дзеркало зʼявилося разом із ним, не означає, що дзеркало народила його мати. Наставник був у її лоні, і тієї самої миті, коли він вийшов з лона, зʼявилося й кругле дзеркало: воно саме собою постало просто біля нього, наче якийсь звичайний домашній предмет. Значення слів «кругле дзеркало» виходить за межі звичного. Коли дитина підходила до когось, було так, ніби вона тримає кругле дзеркало перед собою обома руками, — і все ж воно не затуляло її обличчя. Коли дитина йшла геть, було так, ніби вона несе кругле дзеркало на спині, — і все ж воно не затуляло її тіла. Коли дитина спала, кругле дзеркало висіло над нею, мов квітчастий балдахін. Коли дитина сиділа випроставшись, кругле дзеркало було просто перед її обличчям. Словом, вони супроводжували одне одного за будь-якої постави й поведінки — і в русі, і в спокої.

Ба більше, дивлячись у це кругле дзеркало, він бачив усі діяння будд минулого, теперішнього і майбутнього. І жодна з повсякденних справ — ні простих людей, ні можновладців, — пропливаючи кругле дзеркало, не була затьмарена для його погляду. Скажімо, дивлячись у це дзеркало, він міг прояснити те, що осяяно в минулому й теперішньому, краще, ніж інші — вдаючись до священних текстів чи світських писань. Проте відколи дитина покинула дім, щоб стати ченцем, і прийняла обітниці, кругле дзеркало перестало являтися очам інших.⁴

Тож люди із сусідніх сіл і навіть здалеку — усі славили це явище як рідкісне й дивовижне, бо подібне справді нечасто трапляється в нашому буденному світі. Але будьмо розважливі й не дивуймося, якщо подібні нащадки бувають і в інших родинах. Без сумніву, слід визнати, що є уривки сутр, які перетворилися на дерева й каміння, і є духовні друзі, що поширюють Учення полями й містами. Вони теж, певно, — круглі дзеркала. І сувої сутр, які маємо нині, з їхнім пожовклим папером і червоними валиками, — теж круглі дзеркала.

Одного дня, вийшовши з дому, Гаяшата натрапив на шанованого Санґгананді. Він одразу ж підійшов до шанованого Санґгананді. Шанований спитав дитину: «Те, що ти тримаєш у руках, — чи справді це те, що показує Що?» Коли зрозумієте, що він питає не «Що показує те, що ти маєш?», уважно вдумайтеся в його слова. Гаяшата відповів віршем:

Якщо сказане ним так, то як Велике Кругле Дзеркало могло народитися водночас із Гаяшатою? Життя Гаяшати від народження і до тієї самої миті було сяйвом Великого Круглого Дзеркала. Усі будди навчаються однаково й бачать однаково: усі будди — це відлиті образи Великого Круглого Дзеркала. Велике Кругле Дзеркало — не проникливість і не розумове міркування; воно не є ні Істинною Природою людини, ні її зовнішньою формою. Хоча вираз «Велике Кругле Дзеркало» трапляється і в ученні «трьох мудрих і десятьох святих», тобто ступенів шляху бодгісаттви, це не те саме, що «Велике Кругле Дзеркало всіх будд», про яке він щойно сказав. Оскільки всі будди безперечно перебувають поза мудрістю, у всіх будд є мудре розрізнення, але мудре розрізнення не слід вважати тим, чим є всі будди.

Говорити про мудрість — не найкращий спосіб висловити те, чого навчав Будда. Це треба усвідомити, досліджуючи в навчанні й практиці. Навіть якщо ми переживаємо Велике Кругле Дзеркало всіх будд як таке, що народилося водночас із нами, лишається ось що. Це Велике Кругле Дзеркало, про яке ми говоримо, може не явитися ні у вашому житті, ні в житті іншого. Це не дзеркало із самоцвітів, не дзеркало з міді, не дзеркало з плоті і не дзеркало з кісткового мозку. Чи вірш промовило Кругле Дзеркало, чи вірш промовила дитина? Дитина проказала ці чотири рядки не тому, що колись навчилася цього в когось, чи з книжок сутр, чи йдучи за духовним другом: вона говорила так, тримаючи Кругле Дзеркало високо вгорі. Змалку вона звикла бути віч-на-віч із Дзеркалом. Було так, ніби вона народилася, уже вміючи виражати мудре розрізнення. Чи Велике Кругле Дзеркало народилося водночас із дитиною, чи дитина народилася водночас із Великим Круглим Дзеркалом? Цілком можливо, що одне народилося раніше за інше. Велике Кругле Дзеркало — ні більше ні менше як заслуги всіх будд.

Коли ми кажемо, що це Дзеркало не заплямоване ні всередині, ні назовні, ми маємо на увазі, що воно не є внутрішнім, яке залежить від зовнішнього, і не є зовнішнім, затуманеним внутрішнім. У нього ніколи не було лиця й звороту: з обох боків його видно однаково, бо Розум і Око Санґгананді й Гаяшати були схожі. «Схожі» означає, що «людина» зустріла іншу «людину». Навіть форми й образи всередині мають розум і очі й так само можуть бачити; навіть форми й образи назовні мають розум і очі й так само можуть бачити. І їхній зовнішній, обʼєктивний світ, і їхнє внутрішнє, субʼєктивне єство, як вони тепер поставали, були схожі всередині і схожі назовні. Вони були поза «я» і поза «іншим» — це просто дві «людини», що дивляться одна на одну, дві «людини», схожі одна на одну. Той, хто є «іншим», теж каже про себе «я», а твоє «я» — це його «інший».

У його словах «Бо схожі ми і Розумом, і Оком» Розум одного був як Розум другого, а Око одного — як Око другого. Схожість — це схожість Розуму й Ока.⁵ Це так, ніби Гаяшата сказав, що в кожного з них і Розум, і Око були однакові. Що означає, що Розум одного схожий на Розум другого? Це в тому сенсі, у якому схожі Третій Патріарх і Шостий Патріарх.⁶ Що означає, що Око одного схоже на Око другого? Це в тому сенсі, що Око Шляху загороджене власними очима.

Ось такий сенс того, що проголошував тоді Гаяшата. Цим, по суті, він уперше висловив шану шанованому Санґгананді. Коли берешся висловити цей сенс, слід у навчанні досліджувати обличчя будд і обличчя патріархів у своєму Великому Круглому Дзеркалі, бо вони споріднені зі Стародавнім Дзеркалом.

❀

Колись Тридцять третій Патріарх, майстер чань Дацзянь Хуейнен, перебуваючи в громаді монастиря на горі Хуанмей, написав на стіні вірш для свого наставника Дамана Хунженя:

Нам треба дослідити, що тут сказано. Люди його покоління називали Великого Патріарха Хуейненя Старим Буддою. Майстер чань Юаньу казав: «Старий Будда Дацзянь Хуейнен — той, перед ким я схиляюся з найглибшою шаною». Отже, слід усвідомити, що Великий Патріарх Дацзянь Хуейнен явив Ясне Дзеркало своїми словами: «Від початку не існує жодної речі — то звідки взятися пилу й бруду?»

«І Ясне Дзеркало — не столик із дзеркалом». У цих словах — сама життєва кров, яку нам слід щосили намагатися осягнути. Усе ясне й сяйливе — це Ясне Дзеркало; тому й сказано: «Приходить ясне — ясним і відповідаю». Оскільки воно поза будь-яким «де», немає й «де», в якому воно б перебувало. Ба більше, чи може в усьому всесвіті знайтися бодай одна пилинка, якої немає в Дзеркалі? Чи може на Дзеркалі бути бодай одна пилинка, що не належить Дзеркалу? Майте на увазі, що весь всесвіт — це більше, ніж просто «землі, численні, як пилинки». Отже, всесвіт — це обличчя Стародавнього Дзеркала.

❀

Якщо вам неясно, що таке ці незліченні образи, які зараз перед нами, варто в це вникнути. Тоді у вас будуть слова Наставника про осягнення сяйва, вже відлитого в Дзеркалі. Дзеркало не із золота й не із самоцвітів, і воно — не його сяйво й не його образи; проте щойно відлито його форму, Дзеркало, поза сумнівом, цілком ясне.

«Куди дівається колишнє сяйво ченця?» — це спосіб сказати, що йдеться про форму, подібну до переплавленого дзеркала, як у словах ченця: «Це як дзеркало, яке переплавили й відлили з нього статую». Інакше кажучи, образи вертаються до місця образів, а лиття може створити дзеркало.

Питання про те, куди поділися обличчя шановного ченця, відколи він покинув дім і став ченцем, — це Наставник підносить Дзеркало і дає засяяти своєму Обличчю. Ось зараз: з-поміж усіх облич — котре твоє власне Істинне Обличчя?

Коли Наставник сказав: «Хоч він, може, і не сяє, як дзеркало, але нікого анітрохи не може ввести в оману щодо того, що осягнув», він мав на увазі, що не можна примусити Дзеркало сяяти і не можна ввести інших в оману щодо його сяйва. Вам треба вникнути в слова про те, що навіть якби океан висох, він не дійшов би до того, щоб його дно оголилося цілком. Не намагайтеся розбити його; не дайте йому вас збурити. І все ж треба вникнути в принцип «вибирати образи й відливати дзеркала». Саме цієї миті, серед сотень мільйонів сяйливих граней Дзеркала, можна бути ошуканим — шматок за шматком.

❀

«Цю справу», про яку тут говорить Сюефен, слід досліджувати в навчанні й практиці як «цю справу Що».⁹ Почнімо з того, що розгледимо й дослідимо Сюефенове «Стародавнє Дзеркало». У його словах, що наше існування тут і тепер — достоту як одне обличчя Стародавнього Дзеркала, «одне обличчя» означає, що межі давно зникли і що «всередині» й «назовні» теж уже позаду; це наше буття як перлини, що котиться по пласкій дошці.

Далі: «Приходить чужинець — у ньому зʼявляється чужинець» — це натяк на когось із рудобородих.¹⁰ Щодо слів «Приходить ханець — у ньому зʼявляється ханець»: хоч ханьців так називають з первісних часів — тобто відтоді, як після Паньґу вони вперше постали в тілесній формі,¹¹ — але «ханець», про якого тут говорить Сюефен, — це ханець, що зʼявляється завдяки дії Стародавнього Дзеркала.

Оскільки «ханець» тут не означає ханьського народу, він і каже «приходить ханець». До слів Сюефена «І чужинець, і ханець зникають» можна додати, що й Дзеркало зникає з очей. Хоча Шібеєві слова «Розбите на сотні шматків!» — саме те, як і слід було сказати, мав він на увазі ось що: «Я ж попросив тебе повернути мені конкретний уламок — навіщо ти дав мені своє Ясне Дзеркало?»

❀

За часів Жовтого Імператора¹² було дванадцять дзеркал. За традиційним поясненням, їх дарувало йому Небо. Кажуть також, що їх дав йому даоський відлюдник Гуанчен-цзи з гори Кунтун. Користувалися цими дванадцятьма дзеркалами так: по одному на кожну з дванадцяти двогодинних пор доби. А ще по одному на кожен із дванадцяти місяців року, і по черзі — на кожен рік дванадцятирічного циклу. Кажуть, що дзеркала були священними текстами Гуанчен-цзи.¹³ Коли він передав ці тексти Жовтому Імператорові, дванадцять двогодинних пор і все інше стали дзеркалами. Так вони осяювали минуле і осяювали теперішнє. Якби дванадцять двогодинних пор доби не були дзеркалами, як би вони могли осяювати минуле? Якби дванадцять пор не були дзеркалами, як би вони могли осяювати теперішнє? «Дванадцять двогодинних пор» — це дванадцять поверхонь; дванадцять поверхонь — це дванадцять дзеркал. Те, що зветься «минулим і теперішнім», відбивається в дванадцяти порах, і вони являють цей принцип. Хоча це пояснення світське, ханець зʼявляється в дванадцяти порах кожного дня.

У далекому минулому імператори користувалися цими трьома дзеркалами, щоб правити народом і дбати про Великий Шлях. Того, хто ясно розумів цей Великий Шлях, вважали Володарем Неба і Землі. В одному світському творі сказано: «Тайцзун, імператор династії Тан, мав людей за дзеркала: з їхньою допомогою він прояснював і осягав обставини, щоб відвернути небезпеку й упорядкувати безлад». Він користувався одним із трьох дзеркал. Почувши, що він мав людей за дзеркала, ви, може, подумаєте, що, радячись із високоосвіченими людьми про минуле й теперішнє, він знав, як і коли залучати мудрих і достойних, — як-от коли взяв на службу таких міністрів, як Вей Чжен і Фан Сюаньлін. Таке розуміння далеке від принципу, вираженого словами «Тайцзун мав людей за дзеркала». «Мати людей за дзеркала» означає мати дзеркало за дзеркало, мати себе за дзеркало, мати пʼять стихій за дзеркало¹⁴ і мати за дзеркало кожну з пʼяти конфуціанських чеснот — справедливість, пристойність, мудрість, вірність і людяність. Принцип Дзеркала Людини застосовують, спостерігаючи прихід і відхід людей, і про нього кажуть: «Від їхнього приходу не лишається сліду; коли вони відходять, немає краю, куди б вони йшли». Цей принцип охоплює всі незліченні думки й учинки і тямущих, і нетямущих: він як мінливі обставини в небі. Справді, це сама основа й уток речей. Це обличчя людей і обличчя Дзеркала, обличчя сонця й обличчя місяця. Життєва сила пʼяти вершин і життєва сила чотирьох великих рік віддавна очищають чотири моря — бо такий звичай дзеркал.¹⁵ Ясно бачити людей і зважувати основу й уток речей — це, кажуть, і є шлях Тайцзуна. І полягав він не лише в тому, щоб радитися з ученими людьми.

❀

Ясно, що кожна держава передає й зберігає дзеркало. Хто має дзеркало, той має країну. Ми успадкували переказ, що ці три дзеркала передавалися разом з Імператорським Божественним Престолом і що їх принесло Небесне Божество Аматерасу-Омікамі. Проте їхня тонко загартована мідь — теж річ, зроблена з матеріалів, причетних до інь і ян.¹⁶ Коли приходить теперішнє, теперішнє цілком може в них зʼявитися; коли приходить минуле, минуле цілком може в них зʼявитися. Дзеркало, що осяює минуле й теперішнє і охоплює їх поглядом, — це й буде Стародавнє Дзеркало.

❀

Принцип, про який раніше говорив Сюефен, можна висловити й так: «Приходить кореєць — у ньому зʼявляється кореєць; приходить японець — у ньому зʼявляється японець», а також: «Приходить небожитель — у ньому зʼявляється небожитель; приходить звичайна людина — у ньому зʼявляється звичайна людина». У навчанні й практиці ми досліджуємо їхній прихід і появу саме так, але навіть так нам нині не дано знати причини цих появ; просто вони постають перед очима. Безперечно, не слід досліджувати прихід і появу як щось, що треба знати, щось, що треба збагнути. Чи принцип, який тут висловлено, каже, що чужинець, який приходить, — це чужинець, який зʼявляється? Прихід чужинця — це один випадок приходу чужинця, а поява чужинця — один випадок появи чужинця. І все ж такий чужинець приходить не задля того, щоб зʼявитися. Ось що слід мати предметом свого дослідження, хоч би навіть Стародавнє Дзеркало було для вас Стародавнім Дзеркалом.

Коли Шібей вийшов наперед і спитав: «А як тоді, коли раптом назустріч трапляється Ясне Дзеркало?» — сказане ним треба дослідити й прояснити. Якої ваги слід надати слову «ясне», яке він тут уживає? Можна сказати так: «Оскільки його прихід — не обовʼязково прихід чужинця чи ханця, це Ясне Дзеркало; до того ж йому не обовʼязково являтися нам на очі ні чужинцем, ні ханцем». Прихід Ясного Дзеркала — це просто прихід Ясного Дзеркала, і йдеться не про те, що є два Дзеркала, одне Ясне, а друге Стародавнє. Хоч Дзеркал і не два, «Стародавнє Дзеркало» — це Стародавнє Дзеркало, а «Ясне Дзеркало» — це Ясне Дзеркало. Безпосередньо пережити, що є Стародавнє Дзеркало і що є Ясне Дзеркало, — ось що Сюефен і Шібей висловлювали словами. За Шляхом Будди, ці дзеркала слід розглядати відповідно як Істинну Природу і як те, у чому Істинна Природа проявляється. Слова Шібея про прихід Ясного Дзеркала слід розуміти як цілком проникливі й дзвінко ясні. Зустрівши когось, він, мабуть, одразу явив би йому Це; самою прямотою цього явлення він, мабуть, добре вплинув би на ту людину. Тож чи «ясне» Ясного Дзеркала і «стародавнє» Стародавнього Дзеркала — те саме чи різне? Чи має Ясне Дзеркало природу стародавності, чи ні? Чи має Стародавнє Дзеркало природу ясності, чи ні? Не робіть зі слів «Стародавнє Дзеркало» висновку, що воно неодмінно ясне. Головне — швидко плекати принцип «я теж такий, ти теж такий, і всі індійські патріархи теж такі». За словами Шібеєвого учня, майстра-патріарха Цзіньхуа Хунтао, «Стародавнє Дзеркало відполіроване». Чи так само й з Ясним Дзеркалом? Нам неодмінно слід вести в навчанні й практиці дослідження, що широко охоплює вислови всіх будд і патріархів.

Слова Сюефена «І чужинець, і ханець зникають» означають, що чужинець і ханець обидва зникнуть тієї миті, коли зʼявиться Ясне Дзеркало. Який сенс цього принципу «обидва зникають»? Оскільки те, що чужинець і ханець уже прийшли й зʼявилися, не заважає Стародавньому Дзеркалу, чому б їм обом тепер зникати? Хоча з погляду Стародавнього Дзеркала «приходить чужинець — у ньому зʼявляється чужинець; приходить ханець — у ньому зʼявляється ханець», з погляду Ясного Дзеркала чужинець і ханець, що зʼявилися в Стародавньому Дзеркалі, обидва зникають через природний прихід Ясного Дзеркала. Тож слова Сюефена означають також, що в Стародавнього Дзеркала є своє обличчя, а в Ясного Дзеркала — своє. Вам неодмінно треба ясно збагнути принцип, що, коли належно приходить Ясне Дзеркало, воно не заважає ні чужинцеві, ні ханцеві, що зʼявилися в Стародавньому Дзеркалі. Дія Стародавнього Дзеркала, про яку ми зараз говоримо, — така, що «приходить чужинець — у ньому зʼявляється чужинець; приходить ханець — у ньому зʼявляється ханець», — не означає, що вони приходять і зʼявляються на Стародавньому Дзеркалі, чи всередині Стародавнього Дзеркала, чи окремо від Стародавнього Дзеркала, чи разом зі Стародавнім Дзеркалом. Треба уважно слухати, що тут сказано. Коли чужинець і ханець приходять і зʼявляються, це Стародавнє Дзеркало дає зʼявитися чужинцеві й ханцеві. Якби ви сказали: «Коли і чужинець, і ханець зникають, Дзеркало й далі там лишається», ви були б у темряві щодо «зʼявлятися» і не зважали б на «приходити». Навіть назвати вас заплутаними — і то буде мимо.

Не проминайте бездумно слів «Прошу, поставте мені моє питання», які тут вимовляє Шібей. Якби між «батьком» і «сином» не було повної і солодкої злагоди, як би питання шановного ченця і прохання до шановного ченця поставити це питання у відповідь могли набути такої форми? Тієї миті, коли Шібей казав: «Прошу, шановний ченцю, поставте мені моє питання», він, безперечно, був «такою людиною» і, отже, вже дістався того місця, з якого постало питання його Наставника. Коли з місця питання гримить грім, сховатися від нього немає часу.

Місце цього питання — це одне Стародавнє Дзеркало, яке «батько» і «син», тобто Наставник і учень, опановують разом.

Ці слова розбивають його на сотні мільйонів друзок. «Коли раптом назустріч трапляється Ясне Дзеркало» — це те саме, що «розбите на сотні шматків». Те, що зазнає розбиття на сотні шматків, — це Ясне Дзеркало, бо коли висловлюєш Ясне Дзеркало, воно розбите на сотні шматків. Те, від чого залежать розбиті шматки, — це Ясне Дзеркало. Не тримайтеся вузького погляду, ніби колись був час, коли воно ще не було розбите, і настане час, коли воно вже не буде розбите. Воно просто розбите на сотні шматків. Коли хтось стає віч-на-віч з будь-яким із цих сотень уламків, це буде один-єдиний окремий уламок. Та попри це — чи називаєте ви ці сотні розбитих шматків, про які ми зараз говоримо, Стародавнім Дзеркалом, чи Ясним Дзеркалом? Вам слід знову попросити одне слово, яке все для вас поверне. Водночас таке слово буде поза тим, щоб називати ці шматки Стародавнім Дзеркалом, і поза тим, щоб називати їх Ясним Дзеркалом. Хоча Шібей зумів поставити питання про Стародавнє Дзеркало і Ясне Дзеркало, коли ми обговорюємо, як він висловлює Справу, — чи не могло бути так, що слова, які спадають нам на язик, щоб описати те, що постає перед очима просто як «стіни й огорожі, черепиця й каміння», для нього були «сотнями розбитих шматків»?

І яку ж форму мають ці друзки? Незліченні глибокі заводі кольору старовинного нефриту — і місяць у царстві безмежного простору.

❀

Над цими його словами треба дуже уважно подумати. «Червонолицими мавпами» зазвичай називають певний вид мавп. А якими були червонолиці мавпи, яких побачив Сюефен? Треба питати саме так і докладати ще більше старанних зусиль, щоб зрозуміти. Не зважайте на те, скільки часу це забере.

Його слова «Кожна з них несе на спині Стародавнє Дзеркало» означають, що, хоча Стародавнє Дзеркало — це обличчя всіх будд і патріархів, Стародавнє Дзеркало — це Стародавнє Дзеркало навіть з їхнього вищого погляду. Його слова, що всі червонолиці мавпи несуть на спинах дзеркала, означають, що не було більших чи менших дзеркал, а кожне було одним-єдиним Стародавнім Дзеркалом. Вислів «нести на спині» означає «мати підкладку» — у тому сенсі, як, скажімо, підклеюють основу ззаду до картин і статуй Будди. Коли спини червонолицих мавп підклеєні, вони підклеєні Стародавнім Дзеркалом. «А яким клеєм?» — спитаєте ви. Спробуймо висловити це словами: «Спина мавп підклеєна Стародавнім Дзеркалом. Але чи спина Стародавнього Дзеркала підклеєна червонолицими мавпами? Це ми підклеюємо спину Стародавнього Дзеркала Стародавнім Дзеркалом. Це ми підклеюємо спину мавпи мавпою». Вислів «на кожній спині — одне дзеркало» не буде порожнім ученням, бо ці слова повністю виражають Істину.

Тож що це — червонолиця мавпа чи Стародавнє Дзеркало? Зрештою, як нам це сказати? Чи ми просто червонолиці мавпи? Чи ми не червонолиці мавпи? Кого нам про це питати? Чи ми червонолиці мавпи — це поза нашим власним знанням і поза знанням інших. Чи ми — це ми самі, — це поза нашою змогою відкрити.

Це один бік, одна грань, якою Хуейжань засвідчив своє осягнення Стародавнього Дзеркала. Його слова «безмірні кальпи» означають «перш ніж проросла бодай одна мить свідомості, бодай одна думка»; вони означають «ні в який проміжок часу ніщо не показало своєї голови». Його слово «безіменне» означає «обличчя Сонця, обличчя Місяця й обличчя Стародавнього Дзеркала протягом безмірних кальп». Якби Безіменне не було справді безіменним, безмірні кальпи ще не були б безмірними кальпами. Якби безмірні кальпи не були цілком безмірними кальпами, Хуейжанів вислів не міг би цього виразити. І все ж слова «перш ніж проросла бодай одна думка» означають «сьогодні». Тож плекайте себе, не дозволяючи собі проминути сьогодні. Справді, слава цього наймення — «безіменне безмірні кальпи» — донеслася до висот.

А як назву Стародавнє Дзеркало я? Голова дракона, хвіст змії!

Тут Сюефен міг би звернутися до Хуейжаня й сказати: «Стародавнє Дзеркало! Стародавнє Дзеркало!» — але відповів він не так.

Цим він хотів сказати, що зʼявилася подряпина. Ми можемо подумати: «Як у Стародавньому Дзеркалі взагалі могла зʼявитися вада?» — але те, що Стародавнє Дзеркало дало ваду, мусить означати, що Хуейжанові слова «Безмірні кальпи воно було безіменним» — це справді подряпина. «Стародавнє Дзеркало дало ваду» стосується всього Стародавнього Дзеркала. Хуейжань ще не вийшов із темного царства «Ох, Стародавнє Дзеркало дало ваду!», тож розуміння, яке він висловив своїми словами, було ні більше ні менше як вадою Стародавнього Дзеркала. Отже, ми досліджуємо в навчанні й практиці, що вади зʼявляються навіть у Стародавньому Дзеркалі і що навіть те, з чого постають вади, — теж Стародавнє Дзеркало; це і є наше навчання через практику того, що таке Стародавнє Дзеркало.

Головна думка його слів — «Що там такого смертельно нагального?» Треба невтомно докладати зусиль і досліджувати в навчанні й практиці, чи «смертельна нагальність» стосується сьогодні чи завтра, себе чи інших, усього всесвіту чи якогось місця в землях Великої Тан. Щодо теми, на яку натякають слова «навіть не знаю, про що ми говоримо», то є тема, що висловлюється, тема, ще не висловлена, і тема, уже цілком висловлена. Принцип цих тем завжди явлений просто перед очима. Скажімо, тема — це також осягнення Істини водночас із великою землею і всіма її живими істотами. Воно поза «латаною парчею».¹⁷ Ось чому воно «невідоме». Це «той, хто стояв перед Його Імператорською Величністю і сказав, що сам не знає Того».¹⁸ Це наше незнання Того, що просто перед нашим обличчям. Не те щоб Теми не було, — просто вона поза нашим знанням. Його «незнання» — прояв його щирості; це також те, що він не бачить власного сяйва і ясності.

Цей зворот зазвичай уживають у значенні «я невдало висловився», але він не обовʼязково має такий сенс. «Старий чернець» — це Старий, що є Господарем Дому. Не беріться вивчати інших справ; просто досліджуйте в навчанні «Старого Ченця». Хоч у нього тисяча змін і десять тисяч перетворень — чи то обличчя бога, чи подоба демона, — досліджуєте ви «лише один хід за раз» Старого Ченця. І хоч він приходить буддою чи приходить патріархом — на одну мить чи на весь час, — досліджуєте ви «лише один хід за раз» Старого Ченця. «Схибити» означає, що Той, хто є Настоятелем Храму, має багато справ. Як подумати, Сюефен був видатним учнем Дешаня, а Хуейжань — чудовим помічником Лінцзі. Жоден із цих двох шанованих ветеранів не походив зі скромного роду: перший був далеким нащадком Цінъюаня, другий — із довгої лінії Наньюе. Як вони оселилися в Стародавньому Дзеркалі і як його берегли, — описано вище. Вони мають бути взірцем для учнів наступних віків.

❀

Якщо ми скажемо, що наш світ завширшки десять футів, наш світ і буде десять футів; якщо матимемо ширину нашого світу за один фут, наш світ і буде один фут. Ба більше, «десять футів», про які ми зараз говоримо, і «один фут», про який ми зараз говоримо, — це не якісь довільні лінійні міри у футах. Розбираючи цей діалог, люди зазвичай говорять про ширину світу як про «три тисячі великих тисяч світів, безмірних і безмежних» або як про «світ невичерпних думок і речей», але це схоже на те, як наше власне маленьке «я» показує на інші села по сусідству. Коли пропонують такі світи, їхня міра — «десять футів». Ось чому Сюефен сказав: «Коли ширина Стародавнього Дзеркала — десять футів, ширина світу — десять футів». Розглядаючи ці «десять футів», ви побачите краєчок «ширини світу».

Крім того, почувши вислів «Стародавнє Дзеркало», можна уявити собі пластину тонкого льоду, але це не так. Хоч його ширина в десять футів — одне з шириною світу в десять футів, чи неодмінно воно стоїть пліч-о-пліч формою й подобою з безмежністю світу? Чи, може, Стародавнє Дзеркало і безмежність світу — як товариші по навчанню, що стоять поруч? Вам слід старанно поміркувати, що це означає.

Ба більше, Стародавнє Дзеркало — не те саме, що одна перлина. Не вважайте його ні світлим, ні темним; не уявляйте його ні квадратним, ні круглим. Хоча весь всесвіт у десяти напрямках — це Одна Ясна Перлина, її не слід ототожнювати зі Стародавнім Дзеркалом. Отже, Стародавнє Дзеркало не залежить від приходу й появи чужинців чи ханьців, бо воно — це кожна окрема річ, вільна від перепон, як чистий дзвін, що лунає на всі боки. Воно поза множинністю, поза величиною.

«Ширина» стосується його мір, і це слово виходить за межі того, що мають на увазі під «широким» чи «вузьким». Ширина в цьому звичайному сенсі — як коли кажуть «два дюйми» чи «три дюйми» або лічать «сім речей» чи «вісім речей». У буддійській лічбі ми вживаємо вираз «дві унції» щодо тих, хто мав велике пробудження, і «три унції» — щодо тих, хто вийшов за межі пробудженості.²⁰ Лічачи будд і патріархів, ми кажемо, що вони — «пʼяте покоління» чи «десяте покоління» від Будди Шакʼямуні. Десять футів — це ширина Стародавнього Дзеркала; ширина Стародавнього Дзеркала — одна пʼядь.

Шібеєве питання про ширину жаровні — вислів, сказаний відкрито; досліджуйте його, поки вам не мине тисяча чи десять тисяч років. Дивлячись тепер на жаровню, з якого погляду ми її бачимо? Коли ми дивимося на жаровню, це не щось на «сім футів» чи «вісім футів». Це своє питання він поставив не тоді, коли ще вагався і був привʼязаний. Так він показував, зі свого нового погляду, що означають слова: «Що ж це так приходить?» Коли він вимовив «яка завширшки», те «яка», яким він досі позначав кількість, — уже не теперішнє його «яка». Нам не слід сумніватися, що на ту пору він уже осягнув звільнення. Слухаймо Шібеєві слова як основоположну вказівку на те, що наша «жаровня» поза формою і мірою. Не дайте бездумно впасти на землю коржикові, що зараз просто перед вами! Розламайте його! Ось що таке старанне зусилля!

Треба поміркувати над словами Сюефена «Як ширина Стародавнього Дзеркала» і прояснити їх. Він сказав так, бо обставини вже були поза тим, щоб він міг сказати, що ширина жаровні — десять футів. Не можна сказати, що відповідь «десять футів» передала б обставини точніше, ніж слова «як ширина Стародавнього Дзеркала». Треба поміркувати над повсякденними діяннями, що «як ширина Стародавнього Дзеркала». Багато хто вважає, що Сюефен, не сказавши, що ширина жаровні — десять футів, неточно висловив Справу. Таким людям варто поміркувати над свободою його «ширини», замислитися над нерозбавленою природою Стародавнього Дзеркала і не проминати повсякденної дії Того, що є Справжнім. За словами майстра чань Сянъяня Чжісяня, їм треба просуватися давнім шляхом з усміхненим обличчям, не западаючи в зневіру.

Сенс Шібеєвої відповіді «Шановний Хань ще й пʼятою не торкнувся землі!» у тому, що хоч би він сказав «шановний Хань», хоч «шановний ченцю», це напевно не «Сюефен», бо Сюефен, безсумнівно, мусить бути «Шановним Ханем».²¹ Треба також спитати, де ж його пʼята; треба ґрунтовно дослідити, що означає «пʼята». Під «ґрунтовним дослідженням» я маю на увазі питати себе: «Чи „пʼята“ — це натяк на Скарбницю Ока Істинної Дгарми, чи на безмежний простір, чи на всю велику землю, чи на ясний і сяйливий потік життя будд і патріархів?» І вам треба старанно дослідити, скільки тут може бути пʼят: одна пʼята, пів пʼяти чи сотні тисяч мільйонів пʼят?

У його словах «ще не торкнувся землі» — що це за «земля», про яку він говорить? Землю, яку ми нині звемо великою землею, дехто умовно називає «землею» відповідно до одного способу бачення речей. А серед цих різних способів є й такі, що бачать «землю» як незбагненну Браму Дгарми до звільнення, і такі, що бачать її як те, що роблять і кажуть усі будди. Тож що це за «земля», до якої слід торкнутися пʼятою? Чи ця «земля» — наше справжнє єство? Чи вона поза нашим справжнім єством? Далі, підсумовуючи: чи може бодай найменша частка того, що ми звемо «землею», не існувати у Великому Шляху? Хай питання постає, хай питання минає; говоріть про це з іншими, говоріть про це з собою. Чи пʼята торкається землі як належить, чи пʼята не торкається землі як належить? Оскільки питання — «Чому?», то чому Шібей заявив, що навіть пʼята не торкнулася землі? Коли на Великій Землі немає ані найменшої частки землі, то неминуче не буде ні «торкнутися землі», ні «ще не торкнутися землі». Отже, «Шановний Хань ще й пʼятою не торкнувся землі!» — це самий вдих і видих Шановного Ханя, сама дія його пʼят.

❀

Треба усвідомити: хоч і є час, коли Стародавнє Дзеркало, про яке тут ідеться, полірують, час, коли його ще не відполірували, і час, коли його вже відполірували, — це одне й те саме Стародавнє Дзеркало. Тож коли ми його поліруємо, Стародавнє Дзеркало полірує все Стародавнє Дзеркало. Ми не поліруємо його, додаючи щось, що не є Стародавнім Дзеркалом, — скажімо, ртуть. Це не ми поліруємо себе і не «я» полірує, а ми поліруємо Стародавнє Дзеркало. Перш ніж ми відполірували себе, Стародавнє Дзеркало не тьмяне. Хоч дехто й називає його чорним, воно ніколи не буде тьмяним, бо це живе Стародавнє Дзеркало. Загалом, полірувавши дзеркало, ми можемо зробити з нього дзеркало; полірувавши черепицю, можемо зробити з неї дзеркало; полірувавши черепицю, можемо зробити з неї черепицю; полірувавши дзеркало, можемо зробити з нього черепицю. Буває, що поліруємо — і не робимо нічого, а буває, що можемо щось зробити, хоч і не здатні це полірувати. Споконвічні діяння будд і патріархів — усі такі.

❀

Давним-давно, коли Мацзу з Цзянсі навчався в Наньюе, Наньюе одного разу потай передав йому Печать Розуму. Це сталося якраз перед випадком із поліруванням черепиці. Мешкаючи в обителі Чуаньфа, Мацзу день у день сидів у медитації десять років і більше. Можемо уявити, якою була його соломʼяна хатина дощової ночі; кажуть, що він не покидав її крижаної підлоги, навіть коли хатину замітав сніг.

Уже сотні років багато хто вважає, що в цій історії Наньюе щиро намагається підбадьорити Мацзу в його практиці. Це не обовʼязково так, бо, просто кажучи, повсякденні діяння великого святого наставника були далекі від царини звичайних людей. Якби великі святі наставники не мали Дгарми полірування черепиці, як могли б вони мати вмілі засоби, щоб вести людей? Сила вести людей — це кістки й мозок патріарха Будди. Хоч черепиця й трапилася під руку, це був лише звичайний домашній предмет.²³ Якби це не був повсякденний предмет чи якесь домашнє начиння, родина Будди не передавала б його. Ба більше, на Мацзу він подіяв одразу. Знайте це напевно: дія Істинної Передачі будд і патріархів — це пряме вказування. Слід по-справжньому збагнути: коли відполірована черепиця стала дзеркалом, Мацзу став буддою. А коли Мацзу став буддою, Мацзу одразу став справжнім Мацзу. А коли Мацзу став справжнім Мацзу, його сидіння в медитації одразу стало справжньою сидячою медитацією. Ось чому вислів «полірувати черепицю, щоб зробити дзеркало» зберігся в кістках і мозку колишніх будд.

Отак і було зроблено Стародавнє Дзеркало з черепиці. Хоч дзеркало й полірували, воно вже й неполіроване було бездоганне. Черепиця не була брудна; її полірували просто тому, що вона була черепицею. Тоді явилася чеснота творення Дзеркала, бо це було старанне зусилля патріарха Будди. Якби полірування черепиці не створювало Дзеркала, то й полірування дзеркала не могло б створити Дзеркала. Хто може здогадатися, що в цьому акті творення є творення будди і є творення Дзеркала?

Ба більше, дехто може спитати: «Коли Стародавнє Дзеркало полірують, чи можна колись відполірувати його до черепиці?» Ваш стан буття — ваш вдих і видих, — коли ви поглинені поліруванням, не те, що можна виміряти в інший час. А слова Наньюе, безперечно, виражають те, що можна виразити. Тож зрештою він зумів відполірувати черепицю і зробити Дзеркало. Навіть ми, люди теперішнього часу, маємо спробувати підняти сьогоднішню «черепицю» й відполірувати її, бо зрештою вона стане Дзеркалом. Якби черепиця не могла стати Дзеркалом, люди не могли б стати буддою. Якщо ми зневажаємо черепиці як грудки глини, то зневажатимемо й людей як грудки глини. Якщо в людей є Серце, то й у черепиць буде Серце. Хто може розпізнати, що є Дзеркало, в якому, коли приходить черепиця, зʼявляється Черепиця? І хто може розпізнати, що є Дзеркало, в якому, коли приходить дзеркало, зʼявляється Дзеркало?

Виголошено перед громадою в Каннондорі, у монастирі Косьохорін-дзі, девʼятого дня девʼятого місячного місяця другого року ери Ніндзі (15 жовтня 1241 року).

Переписано в Сандаловому гаю²⁴ тринадцятого дня першого місяця четвертого року тієї ж ери (3 лютого 1243 року).

Примітки перекладача

1. Це твердження спирається на слова китайського майстра чань Сюефена, які Доґен розбирає далі в цій промові. «Хань» — так китайці називають самих себе, на відміну від «чужинців». У чаньських текстах це слово вживають також щодо тих, хто пробудився до своєї природи будди, і щодо самої природи будди загалом. Крім того, пара «ханець і чужинець» має відтінок того, що ми вважаємо частиною себе, і того, що бачимо відокремленим від себе. «Сто тисяч» часто означає всі сто відсотків різноманітних видів чогось; «вісім тисяч», навпаки, — невелику вибірку з них.

2. Удрака Рамапутра — один з учителів Будди Шакʼямуні до Його пробудження.

3. Тяньґай означає «Той, хто є Небесним Покровом Світла»; Фаншен — «Та, що свята в усьому».

4. Тобто він перестав здаватися кимось іншим, особливим.

5. Тобто їхнє розуміння і бачення речей були однакові.

6. Третій Патріарх і Шостий Патріарх були однодумцями не лише духовно — повʼязані були й їхні посмертні почесні імена. Першого, Сенцаня, автора Напису про довірливе серце-ум, іменовано Цзяньчжі — «Мудре Розрізнення Дзеркала», а другого, Хуейненя, — Дацзянь, «Велике Дзеркало».

7. Цей вірш перегукується з іншим, який написав головний учень Дамана Хунженя, Шеньсю, — той, кого ченці монастиря вважали майбутнім спадкоємцем Хунженевої Дгарми: Наше тіло — дерево бодгі, наш розум — мов столик із ясним дзеркалом; раз у раз старанно витираймо його і не даймо осісти на ньому пилу й бруду.

8. Тобто людина ще в мирському житті може виявляти спонтанне сяйво, яке розчиняється, коли вона починає навчатися як чернець, — як це сталося з Гаяшатою. Утім, питання ченця передбачає розрізнення між «нами, ченцями» і «тими мирянами».

9. У китайських чаньських текстах природу будди часом називають «Що». Так її називають тому, що кожне конкретне імʼя має схильність звужувати Те, що поза всіма межами, до чогось, з чим може впоратися розум.

10. Усіх, хто не ханського роду, китайці здавна вважали чужинцями й рудобородими варварами — незалежно від того, як ті насправді виглядали і скільки вони чи їхні предки прожили в Китаї.

11. Паньґу — легендарна «перша людина» китайських переказів, що народилася з первісного хаосу. Після його смерті постали інші люди, яких вважали або китайцями, ханьцями, або варварами.

12. Легендарний правитель давнього Китаю; у деяких переліках — третій із Трьох Володарів, але частіше — перший із Пʼяти Імператорів.

13. Тобто це були не справжні дзеркала, а писання, у які імператор міг зазирнути, щоб зрозуміти, як дати раду різним справам правління.

14. Пʼять стихій китайської традиції — дерево, вогонь, земля, метал і вода.

15. Пʼять вершин — гора Хеншань на півночі, гора Хуошань на півдні (пізніше її місце в переліку посіла південна Хеншань), гора Тайшань на сході, гора Хуашань на заході й гора Суншань у центрі. Чотири ріки — Янцзи, Хуанхе, Хуайхе і Цзі.

16. Тобто, попри своє легендарне походження, ці священні дзеркала святилищ — фізичні предмети, на відміну від Стародавнього Дзеркала, про яке говорить Доґен.

17. Бути поза «латаною парчею» — образ того, що Істина безшовна: вона не складена з клаптиків того й сього, зшитих докупи.

18. Натяк на зустріч Бодгідгарми з імператором У-ді з династії Лян. Коли імператор спитав, хто стоїть перед Його Імператорською Величністю, Бодгідгарма відповів: «Не знаю», — бо вже позбувся будь-якого хибного, суспільно зумовленого відчуття «я».

19. Буквально жаровня — це казаноподібне вогнище з вугіллям, навколо якого ченці зазвичай сиділи, щоб зігрітися. Часом на ній також готували їжу — рис, коржики тощо. Цим словом іноді позначають і хара, тобто живіт, як горно, що розігріває наше навчання, аби ми могли розтопити крижану твердість своїх егоїстичних бажань і відчути те, що підтримує нас духовно.

20. Іншими словами: хто мав велике пробудження, осягнув частку Істини; хто вийшов за межі пробудженості, осягнув ще трохи більше.

21. Звертання «шановний Хань», як і «шановний ченцю», зазвичай розуміли як ввічливе «ви». У дзен «Шановним Ханем» називали також того, хто скинув хибне «я», — будду, «такого». Сюефен, уже пробуджений, не був більше «Сюефеном» у звичному сенсі — він був «таким».

22. Переклад може не цілком передавати суперечність у словах Мацзу. Сидіння, про яке він каже, — це чжіґуань дацзо (яп. сікантадза), китайський розмовний вислів, що буквально означає «лише сидіти»: сидіти в медитації, не думаючи навмисно ні про що, не тримаючись за те, що природно постає, не відштовхуючи його і не намагаючись придушити думки. Проте, відповідаючи на питання Наньюе, Мацзу показує, що насправді навмисно тримає щось на думці — мету стати буддою, буквально «зробити себе буддою».

23. Це натяк на поширений серед майстрів дзен звичай послуговуватися повсякденними предметами, щоб допомогти учням осягнути Істину.

24. Шанобливе наймення дзенського монастиря, де ченці проходять видатне навчання.

Переклад з англійської — за виданням: Rev. Hubert Nearman, «Shōbōgenzō: The Treasure House of the Eye of the True Teaching», Shasta Abbey, 2007.